Пам'ятники повертаються

В місто Бучач повернули голову Самсона та голову ангела роботи Іоана Георга Пінзеля, які знаходилися в Тернополі.

Свято всіх людей Землі

[caption id="attachment_1552" align="aligncenter" width="450" caption="Любиму вчительку Юлію Володимирівну вітають учні"][/caption]

За старими традиціями перша неділя жовтня приносить свято у кожну оселю, адже немає людини на землі, яка б не виховувалась, не переймала досвід і звички, вчилась з джерел мудрості народної.
І все це пов’язане з простим земним словом «учитель». «Учителю наш», - звертались апостоли до Спасителя людства Ісуса Христа. А це святе слово успадкували педагоги, які до сьогоднішнього дня весь свій багаж розуму, любов сердець своїх і теплоту душі несуть щоднини до дітей – нашої з вами надії, майбутньої опори.

І хоч увагою держави і вихованців обділені учителі сьогоднішнього дня, та хочеться побажати їм терплячості Христа, надії і віри у те, що прийде час, і прийде прозріння. І постануть перед лицем учителя кривдники з молитвою каяття та прощення.

Та знайте всі, що серце вчителя у шрамах від ваших дій та зневажань до нього, від ваших бід й поневірянь, від ваших невдач, але воно ніколи не наповнюється згустками ненависті і злоби, бо ви йому рідня духовна, і у ваших тілах пульсують часточки його душі.

То ж Божої днини у першу неділю жовтня приєднайтеся до нас і привітайте всіх-усіх учителів: молодих, щоб дух підняти та натхнення; стареньких, зморщених таких, щоб дякою своєю долити крапельку життєдайної сили у дотліваючу чашу їхнього життя!

Зі святом вас, дорогі вчителі! Хай в день цей виллється на вас із кожного людського серця хоч крапелька людської поваги, тепла і ласки!

Хай щастям повниться життя кожного, хто хоч подумки в цей день згадав незлим тихим словом свого учителя і попросив прощення за умисні чи неумисні зневаги до нього. Благослови Вас, Господь!

[caption id="attachment_1553" align="aligncenter" width="450" caption="Вітає школа вчителів"][/caption]

Про свободу слова в Україні, і не тільки…

Переглядаючи шпальти українських газет сьогодні, розумієш: повним ходом іде піар компанія передвиборчої президентської гонитви: хтось когось обливає брудом, хтось вихваляє, чи хвалиться сам і, здається, що вся країна завмерла в очікуванні наступної війни кланів за владу. Зупинилась підприємницька діяльність – всі живуть тільки за рахунок інертних коливань Нацбанку, застигла освіта- вчителі мовчки спостерігають за тим, як Гарант Конституції роздає звання Заслужених працівників освіти своїм соратникам, на яких в минулому році було маса скарг про те, що вони не проводять заняття, тай живляться ці чиновники тим, що грубо порушують законодавство України. Вмирає українська медицина, бо платне навчання цієї категорії спеціалістів призвело до абсолютної безграмотності та байдужості новоспеченого медперсоналу, а відсутність належного фінансування лікарень та кругова порука лікарів зробили життя громадян України заручникам співвідношення величини гаманця і безвідповідальності медпрацівника за наслідки його лікування.

І, начебто, десь про і проблискує ця інформація, але, чи не задля того, щоб приховати інше.

У 2006 році я вперше зіткнулась із інформаційною блокадою. Коли депутат обласної ради, підприємець ,користуючись тим, що за сумісництвом працював директором Бучацького агроколеджу, облюбувавши собі два п’ятиповерхові гуртожитки вирішив виселити звідти більше сотні сімей, 23 лютого 2006 року розіславши їм відповідні повідомлення. Ми звернулись у всі центральні засоби інформації району, області, України. Приділили увагу цьому питанню тільки чотири, і то газети «Свобода» та «Нова доба» звернення жителів гуртожитків подали у «відредагованому» варіанті, лиш «Вільне життя», та канал ТV-4 дали об’єктивну інформацію, всі решту не знайшли в цьому нічого цікавого, посилаючись на стандартність такої ситуації в Україні.

Нам тоді вити хотілось, бо навіть для того, щоб зустрітись із Міністром АПК - довелось разом із маленькими дітьми страйкувати під стінами Кабміну і тільки регіональне Київське, і центральне Казахське телебачення висвітили цю подію в ефірі.
Про незаконне видобування корисних копалин, вирубку лісу і забруднення навколишнього середовища мовчать всі. А як же, там задіяний великий капітал, що відповідно кришується.

Як насмішку над жителями сіл Підзамочок та Підлісся влаштували Всеукраїнський семінар на базі насіннєвого заводу в с. Підзамочок.

Люди третій рік звертаються у всі інстанції, пишуть в усі газети про незаконне протравлення зерна. Комісії виїжджають, встановлюють факти порушень і навіть(!) штрафують. А власник тим часом добудував ще одну лінію, і що йому до того, що за парканом школа, а стічні води, що із отрутохімікатами проникають в землю, шум моторів, від якого не витримують голови в пенсіонерів, пил, яким дихають діти!..Там ж вчаться не його діти, живуть не його батьки, і хворіє не він! І знаєте, що в цьому найцікавіше? Що саме за це, очевидно, йому Президент України присвоїв почесне звання Заслуженого працівника промисловості. Окрилений, він в минулому році самовільно на розпайованих землях сільськогосподарського підприємства «Перспектива» засаджує цукровий буряк, навіть не запитавши дозволу на це у пайовиків. Прокуратура, як і в попередніх випадках не бачить в цьому складу злочину, а преса пише про трудові досягнення підприємця. Думку громади не висвітлює ніхто.

Під загальний шум, користуючись безладом в Україні, вивозять за її межі культурні цінності. Під загальний піар Пінзеля, В.Стецько робить все можливе, щоб не тільки отримати якусь державну винагороду, але й непогано на ньому заробити. Майже кожного дня на якомусь каналі телебачення вона розповідає про свої «героїчні подвиги» в справі збереження та популяризації мистецтва Великого майстра. А про те, що частина з них незаконно була вивезена із Бучача наважились сказати тільки в ефірі Тернопільського обласного державного радіомовлення. Всі решта цього уникають. Дійшло до того, що навіть рішення сесії районної ради, Звернення до Президента, Прем’єр – міністра, голів обласної адміністрації та ради, жодна із обласних і навіть районна газети не надрукували, не кажучи вже про таке, раніше шановане мною видання, як «Голос України».

А уявіть, як пробитися в пресу молодим літераторам! Щоб надрукували хоча б анонс про видану вами книжку чи виграний конкурс, потрібно мати у видавництві власного протеже, або відповідні гроші. Бо навіть інформація про роботу обласного літературного об’єднання Національної спілки письменників в редакції обласного видання пилиться уже другий рік, а до друку так і не потрапила.

Ще багато чого можна говорити на цю тему. Часто від журналістів чуєш: «не я вирішую, є редактор». Більш відверті зізнаються: «Хто платить, той замовляє музику». От і виходить, що свобода слова у нас перетворилась в піар проституцію. І Боже збав, зачепити когось із журналістів чи видання – дружна журналістська братія змішає тебе з болотом під тою з таки назвою «Свобода слова», їх захищає Закон, і тому, заглядаючи під спідниці політикам і шоуменам, розповідаючи нам хто з ким спить, і в яких туалетах виходить на люди, нав’язують громадськості думку про те, що гомосексуалізм, багатожонство, марнотратство, збагачення за рахунок обкрадання народу, шлях до висот по трупах – це той спосіб життя якого ми заслуговуємо.

Сьогодні саме завдяки засобам масової інформації ми втратили поняття честі і гідності, спутали кохання з похіттю, нас обкрадають, і нам з говорять, що це нормально, нас виживають із нашої країни, і показують якими великими ми можемо стати за кордоном, в нас вбивають людяність і доводять, що боротись з цим безрезультатно. «Чеверта влада» в Україні вже давно стала першою! Та чи належить вона народу України?!

Якщо здоровий глузд перемагає.Або коли неможливе стає можливим.

Вас ще Пінзель болить? Ви ще ним хронічно хворі? Тоді в мене є для вас чудовий лік.

30 вересня Бучацький краєзнавчий музей отримав неоціненний дарунок: кам’яні фрагменти оригіналів скульптур роботи Іоана Георга Пінзеля голову янгола із придорожньої скульптури та голову Самсона із композиції Самсон розриває пащу лева, що прикрашала фронтон Бучацької ратуші.

Хтось щиро здивується, а хтось, можливо навіть порадіє за те, що тримісячна робота комісії районної ради з питань збереження історико – культурної спадщини отримала перший позитивний результат. Взагалі, хочу сказати, що доля кожної скульптури, антипедії, чи навіть , як у цьому випадку, фрагменту - це окрема, інколи справді детективна, історія, за якою криються суто меркантильні, чи амбіційні інтереси певних людей. Тут важливо знайти важелі впливу, щоб не тільки відшукати, але і повернути втрачене на свої місця.

Приклад із цими фігурами на рідкість позитивний, вони зберігались у відомого реставратора Романа Вільгушинського, який до Року Пінзеля в Україні зголосився виставити їх у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї і на перше ж прохання Бучацької районної ради повернув цей справді унікальний раритет місту. Та скільки ще таких неоціненних пам’яток сакрального мистецтва знаходиться в руках людей, які вважають їх своєю приватною власністю, або, навіть не в змозі усвідомити їх цінність? Та дорогу долає ідучий, тож будемо сподіватись, що наші пошуки, наша праця увінчаються поверненням Пінзелівських робіт в Бучач. Стукаємо і нам відкриють, бо з нами правда, а ще колектив людей, які фанатично вірять у повернення робіт Пінзеля на Батьківщину.

Олена Сурм’як
Голова тимчасової комісії
питань збереження історико - культурної
спадщини Бучацької районної ради.

Схаменіться, добрі люди…

Селянин… В якому столітті він не живе – все одно селянин, а матінка його – земля. Земля, яка кормила його дідів, батьків, його самого та дітей…

І ось в останні дні, почувши про приватизацію присадибної ділянки, зубречани безперервним потоком поспішають до приміщення сільської управи, щоб написати заяву на виготовлення державного акту на приватизацію своєї ділянки, де народились, виросли, живуть. Де босі ніженьки втоптали стежинку до хліва, на пасовище, до квітника. Як хочеться признати, що хоч клаптик свого тіла вділила матінка-земля йому, і більш нікому. Селянину, який приріс до своєї землі, навіть соціалістична власність не могла вбити його прив’язаності до неї. І, він, готовий цілувати її, смакувати її забрудненими сучасністю грудочками, і – радіти та тішитись нею, своєю часткою землі...

Та як насправді все здійснюється? Бюрократичні перешкоди не дозволяють отримати приватної ділянки! Як бучацька так і тернопільська влада повертають документи, підготовлені за їхнім же зразком. Ніяк не можуть узгодити, що і як написати, роблять все, щоб не втратити своє влади, навіть над ділянками окремого селянина. Постійно повертають документи, щоб ніхто не міг одержати своєї діляночки. А в кожного закрадається думка: «Що ви, можновладці, допомогли нам? Тільки податки вимагаєте! Ми свій будинок ми, як ластівочка, самі, не доїдаючи, нехтуючи своїм відпочинком, економлячи копійку до копійчини, будували, обходжували.» Держава, навіть, дороги не хоче зробити!

Схаменіться, добрі люди, і вам завжди добре буде…

Тернопіль приймав учасників всеукраїнського семінару

Перший день роботи всеукраїнського семінару вчителів зарубіжної літератури мав лекційний характер на тему « Диференціація навчання і створення профільних класів» і розпочався 23 вересня цього року об 11.00 годині в приміщенні Тернопільської обласної філармонії.

Всіх присутніх у залі привітав директор Тернопільського інституту післядипломної освіти Буган Юрій і надав слово наступним лекторам:

Запорожану Івану-начальнику управління освіти і науки Тернопільської РДА ,
Таранів-Ткачук Катерині-головному спеціалісту Міністерства освіти і науки України,
Уруському Володимиру-заступнику директора Тернопільського інституту післядипломної освіти,
Гром’яку Роману- професору Тернопільського національного університету ім. В. Гнатюка,
Ковбасено Юрію, відомому автору підручників із зарубіжної літератури,
Сипко Людмилі, Когут Ользі, Николину Миколі, викладачам Тернопільського національного університету ім.. В. Гнатюка,
Зіневич Лідії- методисту Тернопільського інституту післядипломної освіти.

Марія Короленко

Пропоную увазі читачів короткий відеосюжет:

Явлення образу Божої Матері.

В с.Помірці, Бучацького району, що на Тернопільщині, сталося зявлення образу Божої Матері.

Американці склали список причин, через які жінки займаються сексом

Сінді Местон, професор психології Техаського університету, і її колега Девід Басс у своїй книзі Why Women Have Sex (Чому жінки займаються сексом) презентували список причин, через які жінки займаються сексом.

Серед причин - бажання схуднути, позбутися головного болю або навіть проста ввічливість, стверджують автори книги.

Уривок з нової книги публікує The Daily Mail.

У цьому уривку з книги наведені дивовижні наукові факти, які є підґрунтям для найбільш поширених мотивів.

Так, першою причиною письменники назвали головний біль. А насправді: під час статевого акту м'язи голови і шиї часто напружуються, а в момент оргазму підвищується кров'яний тиск, що може посилити головний біль або призвести до його винникнення. З наукової точки зору це називається коїтальною цефалгією.

Проте, як зазначають Местон і Басс, під час власних досліджень їм вдалося встановити, що деякі жінки прагнуть статевого акту, щоб позбутися головного болю.

Як розповіла 62-річна жінка: "Я страждаю від мігрені, і я помітила, що під час сексу, особливо, коли я досягаю оргазму, вона зникає". Інша жінка розповіла, що лікар рекомендував їй займатися сексом, щоб полегшити страждання від мігрені.

Автор книги пояснює, яким чином статевий акт може одночасно, і викликати, і виліковувати головний біль. При інтимній близькості наше тіло виробляє "гормони радості" ендорфіни, хімічно схожі з морфіном; саме вони і виступають у ролі потужного болезаспокійливого засобу.

Друга поширена причина, яку називає багато жінок, виявилася напрочуд простою: чоловік просто добре цілується. Местон і Басс пишуть, що поцілунки супроводжують статевий акт у 90% культур.

Справа у тому, що наші губи густо засіяні чутливими нейронами, яких там більше, ніж де-небудь ще в людському організмі. Більше того, задіюються язик, ніс та щоки.

У процесі одного дослідження було встановлено, що поцілунки спричиняються до зниження рівня кортизолу, "гормону стресу", а це заспокоює і розслабляє. Поцілунок також передає інформацію про стан здоров'я партнера, тому що погане дихання може бути ознакою хвороби.

Жінки схильні використовувати поцілунок як емоційний лакмусовий папірець, який демонструє, чи варто переходити на наступний рівень.

Для чоловіків поцілунки безумовно не мають такого великого значення.

Опитування продемонструвало, що 53% чоловіків готові зайнятися сексом без поцілунків, тоді як лише 13% жінок погодилися на такий варіант.

Водночас "поганий" поцілунок - сексуальний вимикач. Інше дослідження засвідчило, що для 66% жінок сексуальний потяг сходить нанівець після такого невдалого поцілунку.

Деякі жінки зізнаються, що вони використовували секс, щоб помститися своїм невірним партнерам.

"Мій чоловік зраджував мене пару років тому. Я тоді набрала вагу після народження нашої дочки і взагалі відчувала себе неймовірно непотрібною. Через шість місяців після того, як я дізналася про його інтрижку, я скинула вагу і зрадила з його найкращим другом. Це було чудово", - розповіла одна із жінок.

Як пишуть автори книги, секс може допомогти скинути вагу, і деякі жінки займаються сексом з цієї причини.

За даними різних досліджень, один статевий акт спалює від 100 до 250 калорій. Природно, розрив пояснюється атлетичною складовою: піруети, гідні балету, спалять більше калорій, ніж просте лежання на спині.

Відповідно до опитування, проведеного серед 1400 жінок у віці від 18 до 59 років, в середньому жінка займається сексом 6,3 рази на місяць. Для 20-30-літніх ця цифра є дещо вищою (7,5), для 50-60-літніх відповідно нижчою (4).

Враховуючи, що кілограм жиру - це приблизно 7000 калорій, середня жінка спалює таким шляхом 1,7 кг жиру на рік, іншими словами, якщо вона перестає займатися сексом, зберігши звички і раціон, через десять років її вага зростає на 17 кг. З іншого боку, якщо жінка буде займатися сексом не два, а чотири рази на тиждень, і не 18,3, а 36,6 хвилин, то це дозволить спалювати зайві 2 кг жиру на рік. Чи, зберігши ту саму вагу, з'їдати на 17 шоколадних десертів, 23 пампушки і 14 солодких трюфелів на рік більше.

Багато жінок, особливо заміжніх, називають як причину для сексу, навіть якщо вони не в настрої, обов'язок робити це.

"Я перебуваю у шлюбі 32 роки. І здається природним після такого тривалого часу, що час від часу ти займаєшся з чоловіком сексом тільки тому, що відчуваєш це своїм обов'язком", - розповіла одна 53-річна жінка.

Для деяких, підкреслюють автори, переконання в тому, що секс - подружній обов'язок, закорінене у релігійних поглядах, але для більшості воно є похідною із культурного контексту, де чоловіка традиційно розглядають як годувальника сім'ї, у відповідь на що обов'язком дружини є виховання дітей, ведення домашнього господарства і задоволення чоловіка. Незважаючи на те, що сьогодні багато дружин також працюють, та ці ідеї, як і раніше передаються від старших поколінь до молодших.

Автори книги також пишуть, що представниць прекрасної статі з дитинства вчать проявляти співчуття і турботу, піклуватися про почуття інших.

Кілька жінок у власному дослідженні авторів зізналися в тому, що вони використовують секс як інструмент розради. Чимало жінок молодших тридцяти років розповіли, що займалися сексом з жалю, тому що чоловік безнадійно намагався втратити цноту або не міг нікого запросити на побачення.

В інших випадках жінка середнього віку займалася сексом з ровесником, який переживав важке розлучення, а інші робили це, щоб створити у партнера відчуття, що він улюблений і в безпеці.

Як нагадують автори книги, людям як суспільним істотам постійно загрожують потенційні конкуренти, готові спокусити наших партнерів на інтрижку або навіть постійні відносини. Також ми увесь час маємо справу зі загрозою, що наші партнери порвуть з нами в надії знайти когось кращого.

Дослідження засвідчило, що жінки частіше використовують секс, щоб захистити відносини. Вони виконують бажання партнера для того, щоб він залишався щасливим.

За словами Басса та Местон, багато жінок, особливо молодих, серед підстав зайнятися сексом назвали і бажання покращити свої навички. Деякі зізнавалися в тому, що вони прагнули отримати сексуальний досвід, щоб уникнути приниження від того, що їх розглядатимуть як сексуально недосвідчених.

"Коли я вперше зайнялася сексом, багато в чому причиною було те, що мені було 19 років, і було відчуття, що вже час навчитися, як це робити. Я хотіла знати, що мені робити наступного разу", - розповіла одна жінка.

Автори додають, що з наукової точки зору, чим більш досвідченою є жінка у сексі, тим вищою є ймовірність того, що вона досягне оргазму.

Це ж підтверджується і класичним дослідження Альфреда Кінсі, проведеним півстоліття тому, під час якого було встановлено, що жінки досягають свого сексуального піку у віці від 30 до 40 років.

За матеріаламиThe Daily Mail,перекладInoPressa

Всеукраїнський семінар вчителів зарубіжної літератури у Тернополі.

[caption id="attachment_1489" align="alignnone" width="450" caption="Учасники семінару із Бучацького району"][/caption]

23 серпня 2009 року в приміщенні Тернопільської обласної філармонії розпочав роботу трьохденний всеукраїнський семінар вчителів зарубіжної літератури, на якому філологи мають опрацювати важливі питання, що стосуються актуальної теми про нову концепцію профільного навчання в старшій школі.

Організатором семінару є Міністерство науки та освіти України, яке представляє головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, кандидат філологічних наук Катерина Валеріївна Таранів-Ткачук, управління освіти та науки Тернопільської державної адміністрації, яке представляє начальник управління, кандидат педагогічних наук Запорожан Іван Григорович і третій організатор- Тернопільський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Його представляють методисти інституту, дирекція, які забезпечують функціонування семіру від початку до його завершення.

А представляли наш район Северенчук Г. В. (Сороцька Зош І-ІІ ст., вчитель ), Крижанівська І. Є. (гімназія ім.. В. Гнатюка, вчитель), Ненич Г. М. ( Бучацька ЗОШ І-ІІІ ст. №3, заступник директора по навчальні роботі), Форма Г. С. (Трибухівська ЗОШ І-ІІІст. , вчитель), Лис М. М. (Осівецька ЗОШ І-ІІІст., вчитель), Мулик М. Й. (Підзамочківська ЗОШ І-ІІІ ст., вчитель), Ільницька Л. А.(Бариська ЗОШ І-ІІІ ст. ,директор), Яремко М. Ф. (Бучацький колегім та ліцей, вчитель), Короленко М. П. (Бучацька ЗОШ І-ІІІ ст. №2, вчитель) та Керницька Л. І. (Переволоцька ЗОШ І-ІІІ ст.. вчитель), котра продовжить брати участь у семінарі і в наступні дні, щоб поділитися своїм досвідом роботи і запозичити для себе і вчителів зарубіжної літератури нашого району всі новинки педагогічної діяльності.

Марія Короленко

[caption id="attachment_1490" align="alignnone" width="450" caption="Головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, кандидат філологічних наук Катерина Валеріївна Таранів-Ткачук"][/caption]

[caption id="attachment_1504" align="alignnone" width="450" caption="Ящук О.В., Запорізька область"][/caption]

[caption id="attachment_1505" align="alignnone" width="450" caption="Зіневич Л.С., методист Тернопільського інституту післядипломної освіти"][/caption]

[caption id="attachment_1508" align="alignnone" width="450" caption="Морозов Ю.Г.,ж."Зарубіжна література""][/caption]

[caption id="attachment_1471" align="alignnone" width="450" caption="Вителі Бучацького району. В центрі- Ковбасенко Ю. І., автор підручників із зарубіжної літератури"][/caption]

[caption id="attachment_1487" align="alignnone" width="450" caption="Вчителі з Бучацького району. В центрі-завметодкабінетом Бучацького відділу освіти Пулик О. В."][/caption]

[caption id="attachment_1477" align="alignnone" width="450" caption="Гнідець У.С. (Львівська політехніка) та Риба О. В. (Одеська обл.)"][/caption]

[caption id="attachment_1478" align="alignnone" width="450" caption="Жданова Н. В.(газета Зарубіжна література)"][/caption]

[caption id="attachment_1480" align="alignnone" width="450" caption="Представники Кіровоградської області"][/caption]

Мінералку роблять з водопровідної води і соди

У більшості людей слово «мінералка» не асоціюється з лікуванням, це засіб утамувати спрагу. При цьому в підсвідомості міцно укорінилося, що ця вода корисна. Чим саме, випадковий перехожий відповість навряд чи, — мінералку беруть, погодившись з ціною, торговою маркою, що мелькає в рекламі, або просто тому, що іншої у продавця немає.

Рідко хто дивиться на етикетку і задається питанням: а що, власне, означає позначена на ній колонка хімічних сполук і показники жорсткості? Тим часом навколо повнісінько фальсифікату, простроченої мінералки, що давно втратила свої властивості. Та і далеко не всяка вода може бути корисна конкретній людині.

І пустити бульбашки

Недавно українців грунтовно налякали: санітарні лікарі Харківської області виявили в мінеральній воді відомих марок сторонні речовини і навіть, отруту. Йдеться про нарзан, єсентуки і боржомі — лікувальні мінеральні води, які можна знайти і в аптеках. При цьому в боржомі виявили... миш`як — речовину, яка накопичується в організмі і при регулярному прийомі може привести до великих неприємностей із здоров`ям. Правда, подробиці — а саме: зміст миш`яку, кількість перевіреної мінералки, чи були вилучені партії води, чи були вони дійсно оригіналом або підробкою — широкій публіці залишилися невідомі. Питання якості фасованої води обіцяють найближчим часом поставити перед депутатами ВР України, щоб вони подумали, як можна захистити народ від потенційно небезпечної продукції.

Офіційний імпорт фасованої мінералки до України, за даними держкомітету статистики, склав більш як 13 млн літрів за шість місяців цього року, при цьому безумовним лідером по кількості імпорту була Грузія — приблизно 11 млн л мінеральної води привезли звідти. Росія поставила в нашу країну 1,2 млн л мінералки, ще скромніші об`єми припали на частку європейських країн (0,77 млн л), Вірменії і Молдови (по 37 тис. л).

Втім, конкуренцію імпортній і вітчизняній мінералці складають виробники фальсифікату. Рідше підроблюють продукцію відомих і популярних марок, частіше просто штампують власні етикетки з ніде не зареєстрованими назвами. Рецепти виготовлення «мінеральної води» елементарні: пачка харчової соди на ванну водопровідної води, потім пропустити через апарат, що насичує її вуглекислим газом. Неважко підрахувати, що собівартість літра такої «мінералки», якщо куб (тисяча літрів) води обходиться в 3,5 — 4 грн., пачка соди в 1,2 грн. плюс витрати на етикетки, тару і парочку працівників, приблизно 30 — 50 коп. А уроздріб літр води коштує 3 — 4 грн., якщо не більше. Найчастіше підроблюють негазовану воду — витрат менше.

Вся таблиця Менделєєва

Жителям автономії частіше доводиться зустрічати на прилавках воду з різних куточків України. А тим часом Крим дуже багатий мінеральними водами: за даними казенного підприємства «Південекогеоцентр», за станом на 2009 р. розвідано 7 родовищ. Це тільки ті, що були обстежені, фахівці оцінили їх запаси і дали свої рекомендації з експлуатації. А загальна кількість відомих родовищ — більш півсотні, з яких 23 відповідають прийнятим в Україні стандартам якості і умовам видобутку. Загальні ж ресурси кримських мінеральних вод досягають сотень тисяч кубометрів на добу, минулого року на 5 кримських родовищах їх видобували близько 677 кубометрів на добу.

Склад мінеральних вод Криму досліджували фахівці Сакської гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції, виділивши декілька груп мінеральних вод по наявності тих або інших речовин і по ступеню мінералізації, тобто сухого залишку в кожному літрі води. Наприклад, в передгірному і гірському Криму є азотно-сульфатні води з невисокою мінералізацією — ті, що можна віднести до столових. На сході півострова зустрічаються азотні хлоридно-сульфатні води, а в степовій зоні Криму азотні, азотно-метанові, гідрокарбонатно-хлоридні натрієві.

Не варто лякатися такої великої кількості хімічних назв — в кожному виді мінеральних вод поєднання солей якраз таке, як необхідно для лікування деяких захворювань або для щоденного споживання. Є ще води, де вміст якого-небудь одного компоненту явно виражений, у них зазвичай дуже високий ступінь мінералізації, і застосовувати їх варто тільки як лікувальні. Це, наприклад, вуглекислі води, які зустрічаються тільки на Керченському півострові, — там дуже багато брому, йоду, вільної вуглекислоти. У цьому ж регіоні відомі сульфідні води, що містять сірку (близько півтора десятка свердловин).

Велика кількість мінеральних джерел в Криму для його жителів не завжди обертається світлою стороною. У селах, де немає централізованої подачі води, люди вимушені користуватися джерелами, колодязями (деколи вони навіть самовільно розкривають затампоновані свердловини), в яких вода відрізняється високим ступенем мінералізації. І вимушене споживання мінералки у великих кількостях даремно не проходить — серед пацієнтів лікарів-урологів достатньо багато селян, які страждають від хвороб нирок.

Не все корисно

У просторіччі мінералкою називають будь-яку фасовану воду. Насправді існують води лікувальні — ті, що застосовуються тільки за призначенням лікаря і строго певний час; лікувально-столові — допускається їх вживання час від часу як звичайної води; природно-столові — це чисті води з добрим смаком і збалансованим комплексом мінеральних речовин, які можна вживати без обмеження. Лікувальні води знайти можна в аптеках, а на їх етикетках указується, яких обмежень при споживанні слід дотримуватися.

Найкраща мінеральна вода навіть нашкодить, якщо пити її, як багато хто любить робити, про запас, «про всяк випадок». Так, гідрокарбонатні води типу боржомі прописують тим, хто страждає підвищеною кислотністю шлунку, порушенням функцій печінки і жовчних проток. Мінералку хлоридну («Трускавецька», «Моршинська» та інші) застосовують при цілому спектрі захворювань кишечника і печінки, а сульфатна («Слов`янська», нарзан) виявляється ефективною, якщо потрібно, наприклад, уповільнити секрецію соляної кислоти шлунку.

Тим, кому не вистачає кальцію, калію, натрію, медики рекомендують мінеральну воду з підвищеним вмістом цих елементів. Є води, що містять крихітну дозу речовин (мікроелементи), які організм повинен одержувати обов`язково, серед них є навіть важкі метали (кобальт, мідь, марганець). Загалом, кожному пацієнтові своя пляшка з мінералкою, причому тільки після консультації з лікарем.

Ряд мінеральних вод мають природну насиченість вуглекислотою, а популярні столові води її одержують після спеціальної обробки. Тому важливо, з газом або без газу вибрати мінералку на кожен день: пара склянок газованої води в тиждень шкоди не принесе, а ось більша кількість впливає на травну систему не в кращий бік. Саме тому негазована вода по популярності вже наздогнала «конкурента з бульбашками».

1k.com.ua

У Львові студент-медик облаштував у власній квартирі нарколабораторію

У Львові працівники міліції викрили підпільну лабораторію з виготовлення синтетичного наркотику – первинтину, яку облаштував у приватному помешканні львівської багатоповерхівки колишній студент-медик.

Про це повідомили УНІАН у ВЗГ ГУ МВСУ у Львівській області.

Лабораторія з виготовлення синтетичного наркотику первинтину була розташована в квартирі колишнього студента-медика, а медична освіта дозволяла йому без проблем виготовляти наркотик в домашніх умовах. Під час обшуку квартири правоохоронці виявили і вилучили лабораторний посуд, інгредієнти та спеціальне приладдя для виготовлення первин тину, - зазначається у повідомленні.

Правоохоронці останнім часом констатують підвищення популярності синтетичних наркотиків, серед яких і первинтин, або «вінт», який відноситься до класу метамфетамінів і є одним з найбрудніших вуличних наркотиків.

«Цей препарат діє на людину як стимулятор. Людина відчуває збудження, приплив сил, зникає сонливість. Переважно, даний препарат вживають молоді люди, а розповсюджують його, зазвичай, на дискотеках», - розповів УНІАН головний експерт НДКЕЦ при ГУ МВС України у Львівській області Василь ГОЛОВКО.

Крім того, як інформує ВЗГ ГУ МВС України у Львівській області, 22 вересня, працівники міліції Львівщини виявили та вилучили з приміщення гаража, який орендував 20-річний львів’янин, пристрої для вживання та виготовлення наркотичних речовин. У такий спосіб, молодий чоловік облаштував у гаражі наркопритон.

На квіти осені чарівні подивлюсь

"На квіти осені чарівні подивлюсь"  На таку тему у школі №2 пройшов конкурс на кращий букет з осінніх квітів. Це свято стало традицією і, зазвичай, проходить щороку у вересні.

Всі школярі з особливим духовним піднесенням поставилися до цього дійства. Квіточка до квіточки- в результаті неповторні композиції і букети з оригінальними назвами:

Важко навіть всі перелічити: « Болюче серце України», «Україна-рідний край», «Знаю, бо казала мені ненька, що я українка, правда, ще маленька», «Ми сонечкові діти, нам добре жити», « Там червона калина».

Не менш оригінальними видалися назви букетів на побутову і жартівливу тематику : «Озеро мрій», «Самотня і горда», «Колюча зустріч», «Баба Параска і баба Палажка», « Вірність», Сумна рапсодія», «Закохані», «Мелодія осені» та багато інших.

Журі важко було визначити переможців, тому зійшлися на думці, що на понеділковій загальношкільній лінійці відзначать добрим словом подяки всіх учасників.

Марія Короленко

Ми сонця ясного діти, вольного вітру брати

На три дні у селі Скоморохи ДОТ «Лісовий дзвіночок» перетворився у велику пластову гру.

З 17 по 19 серпня тут проходив пластовий табір «Мандри понад Стрипою». Участь у ньому взяло понад 60 дітей з усього нашого Бучацького району.

«СКОБ !» - сильно, красиво, обережно, бистро - линуло звідусіль. Так пластуни здоровили один одного. А також : « Цвіт України і краса СКОБІВ, орлиний ми рід !». То юнаки і юнки щодня, змовивши «Отче наш», завмирали, виконуючи свій гімн.

Місія Пласту – через цікаві і веселі заняття, таборування та змагання виховати фізично, духовно, морально-здорову та патріотичну молодь в різних сферах нашого суспільства. Виховання почуття обов’язку щодо інших і згодом щодо цілого суспільства робить Пласт одним iз важливих джерел справжньої еліти.

Світлана Сташко,
педагог-організатор
Бучацької ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Нормально клюнуло!

Цього літа бучачанин Володимир Клим перестав вірити в те, що число 13 є не щасливим. Адже саме 13 серпня йому вдалося впіймати велику рибину.

Володимир Іванович рибалить з дитинства. Зараз чоловікові 62 роки, він пенсіонер, а тому має достатньо часу для свого хобі. Майже кожного дня він вирушає на місцеві водойми і насолоджується улюбленою справою. За 35 років ловилася рибка різна - і велика і мала. Якось був підчепив на гачок величезну рибу, але тій вдалося зірватися.

13 серпня цього року Володимир Клим вирішив посидіти з вудочкою на улюбленому місці селища цукрового заводу. Разом із п»ятирічною внучкою Христинкою зварили приманку - кукурудзяну кашу. Христинка любить із дідусем рибалити, але того дня залишилася вдома.  Дідусь пішов на став сам. Закинув вудку, не встиг добре примоститися на березі, аж  раптом - клює! Рибак зрозумів відразу, що на гачок потрапило щось велике. Почав повільно підтягувати свій улов до берега. Рибина вперто пручалася. Боротьба тривала майже годину. Володимир Іванович зайшов у воду і намагався підхопити «рибку» саком, який виявився для неї замалим. Улов таки вдалося витягнути на берег. У щасливого рибалки перехопило подих - такого він ще ніколи не ловив! Перед ним лежав дзеркальний короп довжиною 90 см  і шириною 35! Подивитися на диво - коропа збіглися інші рибалки, які промишляли на протилежному березі. Випадкові перехожі теж  зупинялися , дивувалися, що у цій незавидній водоймі така риба, навіть фотографувалися з ставковим красенем. У Володимира Івановича аж голова йшла  обертом від свого рибацького щастя. Коропа негайно зважили. 11 кілограмів! Це не жарти!

Окрім того, що Володимир Клим затятий рибалка - він ще й мисливець. Каже, що рибацьке щастя посміхнулося йому напередодні відкриття сезону полювання. Тому з коропа - велетня він варив юшку для друзів у перший день на полюванні.

На пам'ять про свій успіх Володимир Іванович зробив велику знимку із коропом. Оформить рамкою і повісить на стіну у своїй оселі - адже такий улов буває раз в житті. Хто шанує риболовлю, той знає яке це щастя зловити щось незвичайне.

Доречі, у ставі селища цукрового заводу спеціально рибу ніхто не розводить. Живе вона там сама по собі. Ото ж рибальте, і можливо й вам «підвалить» 11 кілограмів рибацького щастя.

Ярослава Шмига

[gallery columns="2"]

Святкування Дня Бучача

У неділю, 13 вересня 2009 року, наше чудове старовинне місто святкувало День Бучача.

О 10.00 годині в храмах відбулися богослужіння . А після них на майдані Волі розпочався шашко-шахматний турнір, конкурс малюнків на асфальті та виставка бучацьких умільців прикладного і декоративного мистецтва.

В післяполудневу пору у міському парку стало гамірно від масових ігор, конкурсів та розваг.

Свято Дня міста відкрив міський голова  О. Оверко, після чого громадянам Бучача вручили грошові премії  та цінні подарунки.

Із захопленням наші земляки сприйняли виступ гурту «Дзвони» під керівництвом заслуженого артиста України Володимира Кузнєцова.

А потім були футбольний матч, турнір з армреслінгу (спортбаза «Імперіал»).

Завершилося свято  вечірньої пори дискотекою і залпами салютів.

 

 

 

 

 

 

 

Чергова криза з копійками.

Спостереження останніх років показують, що час від часу в бучацьких магазинах бракує копійок на здачу, а видають її цукерками, сірниками або іншими недорогими товарами. Звісно, покупці обурюються, а продавці розводять руками. Постає запитання, чому таке діється і що стає причиною цього явища ?

Спроба довідатись щось суттєве, закінчилася ще більшою кількістю запитань. Висунуті шухляди з грішми показали, що на здачу копійок справді бракує!

Після обходу декількох магазинів картина стала більш ясною та не до кінця зрозумілою.

Власник одного із магазинів сказав, що вже не має терпцю від цієї ситуації. Щоб у його закладі були копійки на здачу, він час від часу купує монети номіналом 1,2, 5, 10, 25, 50 копійок у національному банку і платив ще донедавна за 2 (дві) тисячі копійок 300 (триста) гривень. Тепер ціни за таку операцію зросли.

В інших магазинах продавці зійшлися на думці, що копійки, можливо, осідають в скарбничках громадян, або їх вивозять за кордон і здають там як кольоровий метал, або збирають на коляди. Та за коляди скажу одне: ніхто тепер колядникам не дає копійок,  бо встидно, адже 1 гривня тепер навіть не може прирівнятися до колишньої однієї копійки.

Покупці ж, які були присутні під час таких розмов, запально вигукували, що такі ситуації в нашій державі стаються перед початком чергової економічної кризи. І копійки в банках є, тільки банки таким чином поповнюють свої запаси, тобто наживаються та ще створюють черговий ажіотаж довкола нашої гривні і валюти. А щоб хто вивозив копійки за кордон, то це повний абсурд ! Скільки треба одній людині назбирати копійок, щоб мати на цьому хоч якийсь невеликий заробіток при здачі злому. Така афера не коштує "ломаного гроша" !

То де ж знайти відповідь на запитання: «Куди поділися копійки ?»

Вітаємо! Євген Рій - ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ОСВІТИ УКРАЇНИ

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 619/2009

Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій. За значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 18-ї річниці незалежності України постановляю:

Присвоїти почесні звання:«ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ОСВІТИ УКРАЇНИ» РОЮ Євгену Васильовичу - заступникові голови Бучацької районної державної адміністрації

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

18 серпня 2009 року

Адміністрація сайту приєднується до привітань! Нам є ким пишатись!  Знай наших!

Мед сильніший за антибіотики

Чайне деревце манука квітне красивими білими і рожевими квітами. Бджоли із задоволенням збирають з них пилок, у результаті виходить знаменитий новозеландський мед. Саме даний сорт меду і його антибактеріальні властивості вивчали вчені з Університету Уельсу в Кардіффе (University of Wales Institute - Cardiff). Учені відкрили, що мед загальмовує розмноження такого небезпечного мікроорганізму, як золотистий стафілокок. Причому мед вбиває навіть метициллин-резистентні штами, які дуже погано піддаються класичному лікуванню, викликаючи деколи важкі внутрішньолікарняні епідемії.

Надійного лікування досі немає, і кожен третій пацієнт гине. Всього в світі від такої інфекції щороку вмирає до 18 тис. людей. Лікарі Великобританії, Австралії і США протягом багатьох останніх років шукають наукове підтвердження дії природних речовин-антисептиків, до яких відноситься і мед, зокрема, на стафілокока.

УВАГА! ДІТИ НА ДОРОЗІ!!!

Під таким гаслом у мальовничій і сповненій талантами школі №2 був проведений конкурс серед 1-6 класів на кращий малюнок на асфальті на тему : «УВАГА! ДІТИ НА ДОРОЗІ!». Метою цього конкурсу було, насамперед, порадувати юних художників, але, крім того, застерегти їх від неправильного поводження на автошляху! Адже подібні заходи ігровими методами навчають діточок правильній поведінці, застерігають від можливих неприємностей! Дійство проходило на площадці перед школою, де за півгодини перерви площадка перетворилася в різнокольорову країну світлофорів, переходів та барвистих квітів. Як приємно було любуватися їхніми щасливими, сповненими ентузіазму, обличчями! Як світилися їх милі оченята, коли малята з гордістю представляли свою роботу! Переможцями стали 6В, 3А та 5А класи! Кожна робота заслуговує на особливу похвалу, адже у цих малюнках вкладена частинка дитячих сердець, їх бажань : дитячого майданчика, фургона з морозивом, більш яскравих кольорів і барв. Хочу щиро подякувати організаторам, педагогам, класним керівникам, за активну участь у розвитку дитячих фантазій і талантів, адже діти – це наше майбутнє, і у наших руках, яким виросте майбутнє покоління. Думаю, школа почала з високого старту, і впевнено буде просуватися вперед, створюючи все нові і нові ідеї для дитячих посмішок! А поки що від усіх учасників свята хочу щиро сказати : « Велике спасибі, дорогі наші вчителі!»

 

Чи повертають мистецтво у храми?

І чи належить церковна громада Бучача до народу України?

5 серпня 2009 року в газеті « RІА плюс» надрукована стаття Жанни Попович « Мистецтво повертають у храми. У церквах шедеври можуть стати легкою здобиччю « чорних колекціонерів», бояться фахівці».

Прикро, що журналіст упереджено віднісся до теми повернення творів сакрального мистецтва у храми, висвітивши лиш сторону працівників музею, та й читаючи чинне законодавство доволі своєрідно. Але про все по черзі.

Так історично склалось, що 70 років радянської влади в нашій державі пропагували атеїзм. Хтось приставав на цю ідеологію, хтось не погоджувався, а хтось мовчки спостерігав за тим, що відбувалось. Так нищились пам’ятки культури, твори сакрального мистецтва та цілі храми. Єдиним порятунком для збереження величезної сакральної спадщини було передання її в краєзнавчі музеї та музеї атеїзму. Що і відбулось із творами Пінзеля в Бучацькому районі. Це стосується не тільки Церкви Святої Покрови, але й Костелу Успіння Пресвятої Богородиці, церкви Святого Миколая, так були передані на зберігання і книги 14 – 16 століття із бібліотеки отців Василіан. Але давайте зробимо наголос на тому, що оплачувались всі реставраційні роботи, зберігання і обслуговування творів мистецтв з державного бюджету, що роботу працівників музею по віднаходженню перевезенні та обслуговуванні цінних експонатів оплачувала держава. Якою б вона не була, але саме вона платила заробітну плату людям, які сьогодні хочуть піднести себе до рангу національних героїв. Поряд з тим завжди знаходились і такі, які чудово розуміючи ціну творів І.Г.Пінзеля, і не тільки, старались різними шляхами вивезти цінності із Бучача . Саме так сталось із портретом Миколи Потоцького та Бучацьким Євангелієм ще до монгольського періоду, із тої ж багатостраждальної Покровецької церкви. Ми насилу віднайшли шість томів Книги Миніа 1761 року, яку архітектор Львівської КАРМ інституту « Укрпроектресаврація» Володимир Бевз 8 лютого 1986 року взяв із Бучацького краєзнавчого музею «для оцінки спеціалістами Львівського музею книгодрукування ім. І.Федорова», які дивним чином опинились в Львівській картинній галереї.

«Парадокс» справді в тому , що жодних документів про передачу в обласний краєзнавчий музей у 1991 році Бучацькою РДА скульптур Пінзеля немає ні в архівах РДА, ні в самому музеї, як і ніхто не може чомусь згадати імені священика, який передавав їх. Цікаво?! Цікаво і те, що з проголошенням Незалежності України відбудувались всі храми в Бучачі, та й в районі в цілому. Сьогодні Бучач повільними кроками , але повертає собі славу унікального міста – музею, де кожен камінь, мур чи вікно мають свою історію. Візитівкою міста є Бучацька ратуша. Кожного дня місто відвідує більше сотні туристів та паломників. Тож природнім є бажання жителів відреставрувати її. Саме з цією метою були замовлені реставраційні роботи скульптур у Державного підприємства « УКРЗАХІДПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ»у 1990 роках. Та частина кам’яних скульптур дивним чином зникли, у відповіді директора інституту цього підприємства сказано, що « за нашими відомостями копії скульптур були знищенні під час примусового видворення скульптора – виконавця М.Романіва з його майстерні у середині 1990 років». Про те куди поділись оригінали ми , на жаль, можемо лише здогадуватись.

Зажив повноцінним життям монастир отців Василіян, в первозданному вигляді відроджений Святоуспенський костел, там же збереглися в чудовому стані всі твори Великого Майстра, бракує лиш двох: Скульптури Св. Вікентія, та Св. Франциска Борджія,( для них досі збережені бічні вівтарі,) які разом з Образом Матері Божої з Дитятком Ісусом, Фігурами Св. Йоана Євангелиста, Св. Йоахима, Св.Анни,Св. Зазарія, Архангела Михаїла, Св. Йоана Непомуки, ангелів,Алегоричних фігур Розторопності та Любові, антипедіями та Композицією Божої Слави на тлі вікна створять єдину довершену композицію і допоможуть глибше зрозуміти задум, почуття і відчуття, що створив із глибокою вірою Іоан Георг Пінзель вірянам римсько - католицького костелу. Сумніваюсь, що окремими експонатами в обласному краєзнавчому музеї вони послуговують більше. А те, що священики церкви оберігають рештки сакральних скульптур роботи Пінзеля можна легко пояснити, адже невідомо як в колекції під патронатом Віри Стецько з’явилась голова ангела із скульптури Св. Непомуки , яку передала як зразок для реставрації Роману Вільгушинському бучачанка, що в свій час, при руйнуванні оригіналу скульптури чудом зберегла фрагмент роботи Іоана Пінзеля. Хочу зауважити, що вона не передавала її на зберігання в обласний краєзнавчий музей!!!

Що ж до Церкви Святої Покрови, то стільки, як вона, від вандалізму не постраждала жодна церква в районі. В місті ніхто не усвідомлював цінності тих раритетів, що знаходились у церкві. За словами Степана Брацюня , який в той час був головою Конгресу Українських Націоналістів в Бучачі, двері церкви були просто розбиті. Тож не дивно, що серед «купи сміття», користуючись безвладдям, пані Стецько, вибрала лиш те, що змогла вивезти, і чи не те саме розп’яття, про яке вона говорить, бачили жителі Бучацького району в музеї Пінзеля у Львові? Зрозуміло, що і дияконські двері, і царські ворота, і Скульптури і Антипатії Пінзеля стануть окрасою будь якого музею, як і Скульптура Св. Онуфрія із Рукомишської церкви, яку селяни навмисне заліпили вапном, таким чином захистивши її від вандалів, і в 2007 році, щоб показати справжню цінність « опудала», добродій Максим’як ( місцевий майстер) зняв пласт вапна, завдяки якому і збереглась скульптура в чудовому стані. Та коли працівники обласного музею приїхали її оглянути і висловили свій намір забрати в музей, на заперечення священика та парафіян, ці « керівники» відповіли : « А хто нам заборонить?!» Так от громада Бучацького району відповідає вам, пані Стецько і всім Вам подібним, що все, що знаходиться на території району відповідно до Закону України про місцеве самоврядування в Україні , належить громаді району, те, що знаходиться на території церкви, належить релігійній громаді цієї церкви і знаходиться на балансі цієї церкви. Це і є відповіддю на ваше запитання, хто є власником та відповідає за збереження творів сакрального мистецтва. Що стосується копії, зробленої із скульптури Св. Онуфрія, то Вам не гірше за інших відомо, що зроблена вона майстрами львівського інституту мистецтв на замовлення п. Возницького і демонстується сьогодні в тому ж музеї Пінзеля. Але, говорячи на чистоту, проблема полягає в тому, що Бучацька районна рада стала на захист своїх історико – культурних та сакральних цінностей і своїм рішенням заборонила їх вивіз за територію району, а це не дає вам змоги поряд із іншими, вивезеними із Бучача роботами Пінзеля, вивезти їх до Франції у Лувр. Гіркий досвід показує, що все, що так чи інакше вилучалось із храмів нашого міста жодного разу не повернулось на місце. Чи не така ж доля чекає і скульптури Бучацького походження, які ви повезете в світ? Недаремно ви так ретельно цікавитесь їх вартістю в інтернеті.
Читаючи законодавство України, я раджу вам і пану Шергею, як представнику виконавчої гілки влади, відкрити Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації».Так, стаття 17 Закону передбачає: «Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – Уряду Республіки Крим».

Постановою Верховної Ради «Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"» від 23 квітня 1991 р. Кабінетом Міністрів України, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації зобов’язано «забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна» та визначено критерії, за якими має визначатись, яким саме релігійним організаціям повертати колишнє церковне майно. Указом Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 4 березня 1992 р. № 125, Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів було доручено організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв та архівів, для розв’язання у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням». Це законодавство на сьогоднішній день ніхто не відміняв. Нагадаю, що сакральні скульптури належать до культового майна релігійних організацій.

Та, очевидно, законодавство України, ви читаєте вибрано, і, напевно, начальник управління культури Григорій Шергей вибрано вважає, що церковні громади Бучача не «належать до народу України». А пані Стецько не покидає думка, яку вона розповіла журналісту місцевої газети , «вивезти всі роботи Іоана Георга Пінзеля із Бучача, залишивши місту копії». Шкода, що Бучачани з її « геніальною» ідеєю категорично не погоджуються і з відповідним рішенням звернулись до Президента України.

Подивимось, що переможе: здоровий глузд, чи амбіції чиновників, які вважають себе спеціалістами з робіт І.Г.Пінзеля, і беруть на себе відповідальність судити не тільки історію, але й вирішувати долю скульптур, що є невід’ємною частиною храмів і призначенні для поглиблення віри, відродження духовності. Намолені віками нашими предками, вони стоять сьогодні окремими експонатами в музеях. Так і хочеться згадати заповіт Миколи Потоцького, який застерігав « Хто зрушить з місця мною створене, його я дістану із того світу»!

Олена Сурм’як
Голова тимчасової комісії Бучацької районної ради з питань збереження історико – культурної спадщини в Бучацькому районі
Р.т. (03544) 2-11-43

Чому плачуть в Мартинівці батьки, і що чекає на школярів зимою.

Ви любите свій край? Свій дім? А своїх дітей? Дивні запитання, на перший погляд.

В Мартинівці люди, яким теж не чуже все людське. Просто так склалось в їхньому житті, що віддалене, Богом забуте село в Бучацькому районі – то їх мала Батьківщина. І не те, щоб не хотіли її покидати, просто подітись більше нікуди. Благодатний чорнозем, давно став прокляттям цього села. Останній раз дорогу там ремонтували в середині вісімдесятих років, за часів, так званої, ненависної Радянської влади. Ще в ті часи хтось вирішив, що загальноосвітню школу доцільно було збудувати в сусідній Пиляві. В тому була логіка, але хто знав, що дорога, яка з’єднує тих два села більше 20- ти років не ремонтуватиметься.

Доходить до абсурду: в тих дорожніх ямах топляться дорослі чоловіки, що вже казати дітям. В дощові осінні чи весняні дні батьки, взувши на ноги великі рибацькі гумові чоботи, несуть на руках школярів до школи, а що робити старшокласникам? Защораз доводиться просити приватного перевізника, щоб заїхав по дітей в село – той же відмовляється нищити машину по бездоріжжю.

Вуличні дороги в Мартинівці взагалі не піддаються жодній критиці, хоча транспортний податок жителі сплачують справно, правда до Пилявської сільської ради, до котрої і належить село.

Скажете чому ж мовчать? Не мовчать, кричать, стогнуть і плачуть!!! Неодноразово всім селом були на прийомі в голови Бучацької районної адміністрації Пастуха Т.Т., голови Тернопільської обласної адміністрації Ю. Чижмаря. Ті обіцяли при перегляді бюджету виділити на їх злощасну дорогу необхідні кошти, коли весною застрайкували і не пустили дітей до школи, то навіть трактор райавтодору на дорозі з’явився, кілька днів прокрутився, і вирив дві траншеї, які наступним дощем так розмило, що люди навіт в гумаках перейти не могли. Довготерпиливі українські громадяни перечекали ціле літо, і дочекались перерозподілу бюджету. Всі, дружно прикипівши до екранів телевізорів, 18 серпня дивились сесію обласної ради, і побачили, як голова районної ради Пастух лобіював питання виділення коштів на ремонт дороги м. Бучач, та с. Цвітова, жодним словом не обмовившись про проблеми жителів Мартинівки. Правильно, адже ні він, ні жоден із його заступників не їздять тією дорогою, не мають там батьків чи дітей, то хіба їх болить ревматизм чи поліартрит, кий заробляють мартинівські діти, не вилазячи із гумових чобіт круглорічно. Те, що чекає школярів цієї зими, вже заздалегідь відомо, от тільки чи не увірветься на цей раз терпіння у їхніх батьків?

Олена  Сурм'як

Бучач відстоює своє право на історичні цінності

Голові Тернопільської обласної ради
О.Кайді
Голові Тернопільської обласної
державної адміністрації
Ю. Чижмарю

ЗВЕРНЕННЯ

Враховуючи неодноразові прохання римсько – католицької громади міста Бучач відповідно до ст. 17 Закону України « Про свободу совісті та релігійні організації», Бучацька районна рада звертається до вас із проханням у справі повернення громаді міста Бучач сакральних скульптур Святого Вікентія та Святого Франциска Борджія ( роботи скульптора Іоана Георга Пінзеля 1750 р. дерево, поліхромія), а також чаш із нетлінними останками сердець священиків – каноніків із роду Потоцьких, які у 1993 році були вивезені із костелу Успіння Пресвятої Діви Марії міста Бучач.

В даний час, відповідно до листа № 80 від 22.07.09. Тернопільського обласного краєзнавчого музею, ці реліквії знаходяться у фондах цього музею.

Вищезгадані скульптури мають не тільки історико – культурну, але і сакральну цінність, і були виготовленні для інтер’єру єдиного скульптурного ансамблю римсько – католицького костелу на замовлення Графа Миколи Потоцького, де разом із іншими скульптурами та антипедіями І.Г.Пінзеля складають єдину довершену композицію Божої Слави.

У зв’язку із відзначенням у 2010 році 750 річниці міста Бучач та 630 річниці костелу Успіння Пресвятої Діви Марії, враховуючи що даний храм є діючою сакральною та культурною родзинкою міста, яке кожного дня відвідують туристи та паломники із різних куточків України та інших країн світу, просимо вас прийняти рішення на користь громади міста Бучач.

Прийнято 24 сесією районної ради п’ятого скликання
27 серпня 2009 року

Олена  Сурм'як