Ми вибираєм - нас вибирають

А освітяни вибирають голову профспілки! Скажете, що там вибирати? Ой не кажіть!

Ось уже другий раз підряд головою профспілкового комітету працівників освіти є Рій Євген Васильович. Бо справді достойний. А хто б сумнівався!? Пам’ятаєте піврічну заборгованість по заробітній платі вчителям в кінці 90- тих? Хто організував страйк вчителів в Бучацькому районі? Хто голодував в приміщенні адміністрації сам, разом зі своїм шваґром, та іншими щирими патріотами нашого краю? І вчителі таки отримали кровно зароблені! Як бонус Рою - крісло голови профспілки вчителів району, і швагру тепленьке місце в методкабінеті, а ті, кого виносили лікарі швидкої допомоги залишились при своїх інтересах. Ні, їм теж, для годиться, щось запропонували, але жодному не стало совісті спекулювати своїми переконаннями.

А Євгену Васильовичу стало! Відчувши, що має певний вплив на громадян, він став активно закріплювати позиції своєї партії ( тоді ще КУН) на теренах нашого району: тим, хто приходили до нього за профспілковою допомогою, чи соцбезівськими путівками, пропонувалось написати заяву на вступ до КУНу, хто не спішили це робити - знаходились причини для відмови. Тим часом за згодою профспілкової організації почалась реорганізація школи інтернату, в результаті під приватизацію пішов гуртожиток, де непрості смертні, в тому числі і голова профспілки, отримали немаленьку житлову площу, просто так! Повірте, що більшість із них це не ті, що гостро потребували житла, а ті хто мали до нього доступ.

Буремні 2005 – 2006 роки! Помаранчеві майдани! Знову страйки вчителів. Страйк бучацьких вчителів тривав найдовше в Україні. Сесія районної ради… полум’яні промови І.С.Козири, В.В. Григоришина, Є.В. Роя… Екзикуція пана Савки… Збори пожертв на потреби революції в штабі Нашої України… От тільки пікетування Кабінету Міністрів, Секретаріату Президента, Верховного Суду 24 години в 10-ти - 15 –ти градусні морози на вулиці проходило без них. Головні ідеологи району вибігали на площу біля Шевченка в Бучачі, та розприділяли неконтрольовані гроші. Євген Васильович, за кошти профспілки організовує поїздку голів профспілок на інавгурацію Ющенка. А по приїзді у новоствореній адміністрації він, кидаючи кашкетом до землі, виторговує собі місце заступника голови адміністрації. А що робити з ласою посадою голови профспілки освітян ? А нічого! Місце комфортне, дохідне, і навіть якщо займати його на громадських засадах, то нічого не заважає виписувати собі періодично премію із коштів профспілки, до якої сам не входить (І це ще один парадокс!!!), адже перейшовши на роботу в адміністрацію, автоматично став сплачувати внески в профспілку працівників адміністрації ( за місцем основної роботи).

Та українська жаба в розмірі необ’ємна, бо ж хотілось зберегти і педагогічний стаж. Для цього в колегіумі Святого Йосафата взяв собі години захисту вітчизни. То нічого, що в такому поважному навчальному закладі діти не знають, як виглядає їх учитель. Заробітну плату він отримує справно! А щоб не образити тещу, то кажуть, що саме її влаштував у міську раду годинникарем. Тому, вочевидь, ще донедавна бучачани часто бачили зранку як п.Рій виходив з Ратуші, обтріпував коліна і йшов у свій кабінет.

Кажуть революції затіюють ідеологи, реалізовують – фанати, а користають з них – негідники.

2007 рік - унікальний, бо з ініціативи голови профспілки вчительство дружно скинулось і власні зароблені кошти – профспілкові внески, використовують не на матеріальну допомогу хворим, багатодітним, чи тим хто справді її потребує, а закуповує оргтехніку для методкабінету. Решту, за сприяння голови ревізійної комісії Дигана А.С. витрачають на придбання принтер – сканер - ксерокс: три в одному для шкіл району. Скільки , як пройшли ці гроші само собою з такої компанії не вийде. За подібною схемою з рішення президії профспілки, яке проводилось в телефонному режимі (до речі, більшість членів президії - це методисти відділу освіти!) придбали і відеокамеру для методкабінету. Ще би!

Великого шуму серед освітян наробив кінець 2008 року, коли на рахунку освіти, із зекономлених зарплат зібралось аж на мільйон гривень. Кошти планувалось перевести на ремонт шкіл, який вже був проведений, в основному, батьківським коштом школярів, а директори шкіл здавали підписані пусті векселі головному бухгалтеру відділу освіти. Коли це вияснилось, депутати районної ради запротестували і висунули думку використати надлишок коштів по освіті на залатування дир в медицині, культурі, комунальному господарстві, які постійно недофінансовуються.

Істерична промова п. Роя на сесії районної ради закінчилась « перемогою» освітян. В результаті якої вони отримали по 100 гривень премії. З нехитрих математичних розрахунків видно, що на це витрачено при найкращих розкладах близько 200 тисяч! Дуже хочеться вірити, що з решти , хоч щось, потрапило в школи. Про те, що в конфліктах між адміністрацією і працівниками шкіл п. Рій завжди займає позицію дирекції, давно ходять розмови. Участь рядових членів профспілки зводиться до сплати внесків та отримання в кінці року чотирьох шоколадок призвело до того, що кількість бажаючих вийти із цієї організації кожного дня збільшується. Першою ластівкою стала школа № 3, яка всім трудовим колективом вийшли із профспілки і створила раду трудового колективу. Як результат - внесків сплачують вдвічі менше, і коштами розпоряджаються самі, не годуючи власним горбом нікого. Кажуть, що і зараз в шкільних голів профспілки лежать заяви вчителів на вихід із організації, але поскільки на збори це питання не виноситься, то з їхньої зарплати і далі продовжуються відрахування.

Напевне не було в нашому районі школи, в якій би 1 вересня 2009 року не обговорювалась головна подія: Рою присвоїли звання Заслуженого працівника освіти! Не директору колегіуму Івану Майковичу, який власними руками та серцем створив школу, аналога якої немає в Україні, не Ярославу Микуляку, гімназія якого тримається на одному з найвищих місць в області по рівню знань учнів, не Володимиру Зінчаку, який навів лад у Трибухівській школі, не Галині Матвійчук, яка створила одну з кращих початкових шкіл в Бучачі, не Оресту Руднику ( в кінці кінців) який по можливості газифікував всі школи в районі, а Євгену Рою?! За які такі заслуги - ніхто не міг зрозуміти. З часом поширились чутки про те, що той вважає себе засновником методики національного виховання, правда кажуть списаної у обласному методкабінеті і ґрунтованій на досвіді інших вчителів, поскільки власному не було де взятись.

Абсурд сумісництва влади та опозиції в одній особі яскраво спостерігався в кінці цього року, коли п. Рій особисто змінив порядок перерахунку виплати заробітної плати Бучацьким відділенням державного казначейства, через що виникли затримки, а тоді сам зібрав профспілки і оголосив передстрайковий стан вчителів в зв’язку із заборгованістю по заробітній платі! Питається, що ж відбулось? Голова профспілки Рій Євген Васильович оголосив страйк заступнику голови адміністрації ( яка є разпрорядником всіх бюджетних коштів в районі) Рою Євгену Васильовичу!!!??? Чим не шизофренія!!! Так і напрошується вислів із відомого анекдоту : « Я заслужений - бо я контужений».

Хто сказав, що політика – це громадянська позиція помножена на стан душі, виховання, та прагнення змінити світ на краще? Політика ( а профспілка це завжди велика політика, що відповідає за організацію мас) – це перш за все непоганий дохід, на якому збивається капітал, на жаль, в нашій країні в основному матеріальний. Євген Рій сповна використав всіх і все . Розповідають, що кілька років тому Євген Васильович любив заходити в шльопанцях до Ріпинецької школи і, демонструючи всім свої порвані шкарпетки, розсуждати про політичну та економічну неспроможність «неукраїнської, жидомасонської » влади в Україні. Тепер він сам добрався до цієї влади і спостерігаючи за тим, як його дружина їде за кермом власної новенької іномарки, а він слідом за нею на державній «Ниві», напрошується лиш один висновок - добробут району, владу якого він представляє діаметрально протилежний зростанню добробуту самого Роя.

«Дай Боже щістя!» , як вітається Заслужений працівник освіти, щоб стало розуму бучацьким вчителям посадити його ще раз в то крісло на четвертому поверсі адмінбудинку, до якого він примотав себе ( як він думає – назавжди) скотчем, щоби дальше промотувати профсоюзні внески!

…Тож далі буде!

Євгенія Білоус